Сучасне суспільство вимагає того, щоб право власності, а особливо право власності на нерухоме майно, було надійно захищеним. Безумовно, найважливішим заходом держави у цій сфері є реєстрація права власності. Реєстрація права власності на нерухоме майно – це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення права власності на нерухоме майно шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Виникає питання, навіщо реєструвати право власності, якщо відповідно до ч.3 та ч.4 ст.334 Цивільного кодексу України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення, а якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації. Насправді так і є. Проте слід розмежовувати державну реєстрацію правочину стосовно права власності та саме реєстрацію права власності, а також режим рухомого майна від нерухомого.

В Україні діє Тимчасовий порядок державної реєстрації правочинів, затверджений Постанова КМУ від 26 травня 2004 року № 671, згідно з яким реєстрацію правочинів здійснюють нотаріуси. Державна реєстрація договору здійснюється одночасно з його нотаріальним посвідченням і полягає у внесенні відповідної інформації до Державного реєстру правочинів. На підтвердження проведеної реєст­рації сторонам договору надається примірник витягу із зазначеного Реєстру.

Натомість державна реєстрація права власності проводиться реєстраторами бюро технічної інвентаризації (БТІ). Як результат такої процедури особа – з даного моменту вже офіційний власник майна – отримує свідоцтво про право власності.

Ч.3 та ч.4 ст.334 Цивільного кодексу України застосовуються в тих випадках, коли правочини вчиняються стосовно рухомого майна, наприклад автомобілів. Проте, згідно із законодавством право власності на нерухоме майно підлягає  державній реєстрації і відповідно виникає з моменту такої реєстрації.

Трапляються випадки, коли люди будують будинок самостійно і проживають в ньому. Фактично вони мають право власності на це майно, проте, оскільки державна реєстрація права власності на нерухоме майно не відбулася, таке право не є офіційно визнаним державою і як наслідок – особа не може відчужити такий  будинок. Підтвердженням цього є ч.6 ст.3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” від 16 квітня 2010 року, згідно з якою, будь-які правочини щодо нерухомого майна (відчуження, управління, іпотека тощо) укладаються, якщо право власності на таке майно зареєстровано згідно з вимогами цього Закону.

Державна реєстрація права власності на нерухоме майно може проводитись на підставі таких документів:  договору, за яким відповідно до законодавства передбачається перехід права власності, зокрема купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, лізингу, предметом якого є нерухоме майно, про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно, договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, договору про задоволення вимог іпотекодержателя, спадкового договору (за наявності свідоцтва органу реєстрації актів цивільного стану про смерть чи рішення суду про оголошення особи померлою), договору про виділ у натурі частки з нерухомого майна, що є у спільній власності, про поділ нерухомого майна, що є у спільній власності;

свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя, що видається нотаріусом;

свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом;

свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), виданого нотаріусом;

свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціону), якщо прилюдні торги (аукціон) не відбулися, виданого нотаріусом;

свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого органом місцевого самоврядування;

свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень державного та комунального житлового фонду та на підставі інших документів, визначених Тимчасовим положенням про порядок реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Для реєстрації права власності потрібно звернутися в БТІ з відповідними документами, а також заявою про реєстрацію права власності. При цьому, слід пам’ятати, що з 1 січня 2012 року реєстрація права власності проводитиметься в територіальних органах МІністерства юстиції України.

Отже, реєстрація права власності на нерухоме майно – елемент забезпечення захищеності та впорядкованості речових прав власників майна, якого для свого ж блага слід дотримуватись.